Вплив гебрейської мови на інші мови
за Норманом Бердічевскі
Що нам дає гебрейська мова? Це малопоширена мова, якою розмовляють менше, ніж 6 млн. людей. Це запитання піднімається часто, навіть студентами, які усвідомлюють необхідність вияву величезної поваги по відношенню до класичних цивілізацій Греції та Риму.
Для кого класична мова означає теж саме, що й “мертва мова”, для того сучасні мови являються лише практичним інструментом. Вони допомагають при здобутті престижних професій: англійська мова – для технології та міжнародних відносин; французька – пов`язана з модою, кухнею та мистецтвом; італійська – з музикою та оперою; німецька мова – з філософією, медициною та психологією.
Негативне ставлення сучасної молоді до іноземних мов загалом можна знайти також і між багатьма студентами єврейської діаспори. Вони вважають гебрейську мову придатною лише для синагоги або поїздки до Ізраїлю. Вони думають, що це екзотична східна мова, яка не має ніякого відношення до європейських мов. Тому можна зробити висновок, що її словниковий запас, граматика та абетка здаються дивними через їх семітське походження.
Це враження підсилюється спогадами про традиційний урок гебрейської мови в синагоги. Часто в думках їхніх батьків існує картина жалюгідної, погано освітленої кімнати у якомусь місті Східної Європи, в якій бородатий рабин встановлює правила. Під час механічного проведення уроку, він “вбиває” ці правила всім неуважним учням на уроці.
Це уявлення гебрейської мови як мови обрядів та молитв є невірним, і приховує від нас, що західна цивілізація багато чого розділяє з нею – і тому нічим не поступається грецькій та латинській мовам. В епоху Ренесансу християнські вчені цікавились Старим Заповітом і виконали нові переклади з гебрейського оригіналу. Відомий цьому приклад - перевидання латинського перекладу “Вульгата”. Ми також знаходимо цей інтерес в поезіях Вільяма Блейка та Джона Мільтона (який міг вільно розмовляти і писати гебрейською мовою), і на відомій картині Рембранта “Бельсазар бачить напис на стіні”. Кругла вежа в Копенгагені носить латинську назву Doctrinament.Окрім цього, вона прикрашена мечем, серцем і ім`ям Божим, яке складається з чотирьох гебрейських літер тетрограмми. Це засвідчує те, що монарх протестантів керується словом Божим. Гебрейські літери стояли там, щоб показати, що король був вірний “першопочатковому” гебрейському Божому слову, а не неточним перекладам.
Цю вірність гебрейському оригіналу святого письма можна побачити також у християнського вченого Йоганна Ройхлінфа (1455-1522), вивчення гебрейського письма якого мало великий вплив на духовенство та запобігло спаленню талмуда як поганської книги.
Наша історіографія зазнала великого впливу Греції, Риму та християнства. Останні обійшлися дуже специфічно зі своїм єврейським походженням при заснуванні та розвитку того, що сьогодні є відомим нам як західна цивілізація. Це поняття насправді неправильне, тому що частини цього фундаменту – монотеїзм, єврейсько-християнська етика, абетка - походять з Близького Сходу. Це було серцем античного світу і простягалося від Егейського моря та Дельти Нілу до Месопотамії (включаючи королівства та імперії Аркадію, Ассирію, Хетське царство та Вавилон).
Цю частину історії помилково розподіляють на окремі категорії – Греція, Троя, Єгипет, Рим, Ізраїль, Карфаген. При цьому належне розуміння та визнання спільних джерел та спільного спадку залишаються незгаданими.
Багато елементів, які лежать в їхній основі, були об`єднані в Римській Імперії і названі західноєвропейськими. Розрізнення між “сходом” і “заходом” походить насправді з V ст. , коли розійшлися Православна церква в Константинополі та Римсько-католицька церква.
Зараз здається зрозумілим, що Старий Заповіт і гебрейська мова мають багато точок дотику з ранньою грецькою цивілізацією та її класичними творами, “Ілліадою” та “Одіссеєю”. Вони розподіляють спільний спадок в східній частині Середземномор’я і між ними існувало багато культурних контактів. “Лише дві з етнічних груп, які походять з Середземномор’я, могли насолоджуватись в ІІ ст. свідомою історичною безустанністю: греки та євреї”, - наголошує професор університету Сюрус Гордон.
Довгий час цей факт ігнорувався, тому що мало дослідників були одночасно експертами в грецькій та гебрейській мовах. Дослідження великих праць гебрейських та елліністичних культур освітлює схожі обряди, спільні особливості в монархічній системі, в військових стратегіях та науці, в опері та музиці. Вони схоже розглядали ключові питання стосовно людської долі, зла та страждання, як це описано в книзі Хіобс і в інших грецьких трагедіях.
Ці центральні елементи західноєвропейської культури походять з Близького Сходу, зі старого Ізраїлю та Греції.
Переможці завжди пишуть історію. Рим переміг Грецію в майже повністю мирному процесі та поглинув великі частини грецького спадку: міфологію, філософію, закони. Обидва інші суперники були розрушені протягом жахливих воєн: Ізраїль та Карфаген. Останні розділяли велику частину семітських традицій в їхній мові та не визнавали право Риму бути домінуючою культурою. Переселенці з обидвох фінікійських міст, Тирос та Зідон заснували Карфаген і зберегли свою мову. Вона називалася фінікійською, а пізніше пунійською. Відомий ізраїльський письменник, Амос Кенан, висловився з приводу цього зв`язку між Ізраїлем і Карфагеном, обома найлютішими ворогами Риму: “Мене приваблює цей чудовий феномен, який представляють собою Тюрос та Зідон. Я народився в узбережному районі Тель Авіву і мені є дуже близьким все те, що сталося і що є і буде на східному узбережжі Середземномор’я. Чому б нам не пишатися нашою близькістю до того, що ще з античності є сьогодні присутнім скрізь, що позначилось на регіоні, що дало світу письмо, що послало слонів на чолі з Ганнібалом у Альпи і короткочасно привело навіть могутній Рим на край розрухи?”
Не лише їхня “чужа” релігія, також гебрейська мова євреїв нагадувала римлянам про карфагенського ворога та його мову. Не можна забувати, що римляни розділяли їхню культурну вагомість з Грецією, противилися запозичити щось від переможених євреїв, фінікійців та карфагенів. Навідміну від багатьох інших народів, підкорених Римською Імперією, семіти чинили опір проти римської вищості і стверджували вищість (спершу єврейського, пізніше християнського) монотеїзму. Вони пишалися своєю абеткою, яка була перейнята спочатку греками, а потім римлянами. Наша абетка – прямий наступник фінікійсько-гебрейської абетки і завдячує своїм ім`ям обом першим літерам, альфі та беті.
Ніхто не може прочитати сьогодні газету або презентацію про мистецтво, науку, на військову або іншу тему, не зустрівшись з великою кількістю іншомовних понять, які частково вкоренилися в кожній сучасній мові, наприклад, вислови статус кво, дежавю стали частиною нашої повсякденної мови.
Внесок гебрейської мови в інші мови не такий очевидний і тому часто залишається непоміченим, саме тому що він такий розпоширений. Сесіль Рот, провідний єврейський історик нашого часу, пояснює це так: ”покоління за поколінням англійці слухали читання Біблії в церкві і вчили її вдома. В багатьох випадках це була їхня єдина книга; але меншою мірою – важлива книга. Її інтонація, музика, спосіб вираження проникнули в їхні душі і частково перетворили їхнє мислення. Тому їхня повсякденна мова не лише збагатилася, але навіть сформувалася по-новому.”
Хто не знає гебрейської мови, її величної інтонації, її яскравої образності, міг би припустити, що певні способи вираження утворилися в процесі розвитку німецької мови. Насправді, переклади Біблії мали великий вплив на всі сучасні мови. Вислови як “з важким серцем”; “остання крапля, що переповнила чашу”; “капля в морі” – це не більше, ніж просто повтори дослівного перекладу гебрейської Біблії.
Слова Біблії були часто перейнятими та запозиченими з маленькою зміною в вимові: субота, амінь, сатана, ювілей, херувим та месія. Найнесподіваніше запозичене слово – це Європа, яке можливо походить від “єрев” - заходити, тому що Європа для гебреїв та фінікійців була континентом, над яким заходить сонце. Багато імен походять походять з гебрейської мови: Давід, Ісаак, Якоб, Сара, Єва, Ребека та інші.
Вплив гебрейської мови розпоширюється не лише на лінгвістику та релігію. Її внесок є набагато більшим, ніж запозичення окремих слів та понять. Гебрейський спосіб мислення знаходиться вже так довго в німецьких словах та фразах, що ми вже не задумуємось над їхнім походженням. Певні вислови, які використовуються як у загальному мовному вжитку, так і в літературі, походять з Біблії, а тому – з гебрейської мови.
Існують також дивні випадки неправильних перекладів. Найвідоміший з них можливо – “keren” - промінь, який був перекладений як “ріг” на латинську мову. Як наслідок – покоління митців зображало Мойсея з рогами, в той час коли біблійський текст описує його в сонячних променях. Хоча гебрейська мова не використовувалась на єврейській території в період між ІІ ст. до н.е. та ІІ ст. н.е., вона залишилась мовою єврейської релігії і вплинула на єврейські мови-гібриди.
Наприклад, їдиш, ебрі або єврейсько-перська мова, мограбі або єврейсько-арабська мова використовують все ще гебрейську абетку. З гебрейської мови походять 15% слів їдишу, менші процентні ставки вспливають в інших мовах-гібридах. Багато слів їдишу позначають духовні та релігійні поняття. Але інші складають словниковий запас, який показує паралель до слів неєврейського походження і позначає концепт, професію, церемонію або об`єкт єврейського життя. В різні часи серед письменників, драматургів та філософів існує жваве суперництво між гебрейською мовою та їдишом. Прихильники їдишу проголосили на конгресі в Чернівцях в 1908 році їдиш “національною мовою євреїв”.
В свою чергу, представники гебрейської мови проголосили на Віденському конгресі 1913 року гебрейську мову національною мовою євреїв. Вони вказали на її історичну безустанність, вражаючу популярність Біблії, її вплив на велику частину європейської літератури та її поважний вік. Не можна уявити собі більш переконливого аргументу, ніж те, що вся країна Ізраїль “розмовляє” гебрейською мовою – у формі чисельних письмових написів на пергаменті, камені, папірусі та дереві.
Їдиш втратив свій вплив через міграцію та асиміляцію, в той час як гебрейська мова розпоширювалась завдяки просторовій концентрації в Палестині та пізніше в Ізраїлі. Їдиш відбивав фольклор та релігійне життя європейських євреїв і пристосувався пізніше до вимог міського життя та сучасної літератури. Голокост зруйнував їдиш як розмовну мову, але в епоху Ренесансу мова стала пунктом академічного інтересу. В 1978 році їдишський письменник Ісаак Башевіс Зінгуер отримав першу літературну нобелівську премію.
Автор есперанто, Др. Лазар Людовик Цаменхоф, був євреєм. Його знання гебрейської мови відіграло безсумнівно велику роль у розвитку першої інтернаціональної мови, яка була створена в лабораторії і повинна була перетворитися на живу мову. Хоча есперанто походить від романських, германських та слов`янських мов, але можливо, обширні знання Цаменхофа гебрейської та арамейської мов сприяли логічній структурі того, що лінгвісти визнають як найлегшу для вивчення мову.
Есперанто викликало інтерес саме в тих країнах, мова яких малопоширена, наприклад в Венгрії, Польщі, Японії, Бразилії, Литві, Китаї, Болгарії та Кореї. Свій успіх есперанто завдячує частково використанню логічної структури гебрейської мови.
Цаменхоф створив есперанто в кінці 90-х років з бажанням, щоб мова перетворилася не лише на інтернаціональну мову для всіх, а на нову національну мову для єврейського народу. Він любив їдиш та єврейську мову, але вважав, що ідишу не вистачало історичної непереривності і престижу, гебрейську мову складно було пристосувати до вимог сучасного світу. Потрібно обдумати те, що спроби Еліезер Бен Йехудаса відродити гебрейську мову, в 1880-х роках знаходились на початковій стадії розвитку.
Успішна трансформація гебрейської мови в живу і розвиток її сучасної літератури підштовхнули до дії захисників “менших” мов, які знаходяться під тінню їхніх могутніх сусідів. Представники валлійської, галльської та баскійської мов наносять візити до Ізраїлю для того, щоб вивчити методи навчання, які використовуються на інтенсивних курсах гебрейської мови для переселенців.
Луї де Торрес, який супроводжував Колумба як перекладач під час його першої подорожі, мав на меті розмовляти з місцевими жителями (яких вони вважали жителями Індії) на гебрейській мові і стверджував потім, що ці “індіанці” походять від десяти загублених племен Ізраїлю. Багато науковців Ренесансу і пізніші європейські монархи хотіли проголосити гебрейську мову “матір`ю всіх мов”. Вони вірили, що гебрейська мова є першопочатковим джерелом, з якого походять всі мови. Ця точка зору була проголошена занадто простою. Незважаючи на це, деякі дослідники нового часу припускають, що гебрейська мова насправді могла б бути старішою, ніж інші семітські мови. Її розміщення на місці, де зустрічаються три континенти, могло зробити її важливим джерелом інших мовних сімей. Її споріднені мови, арамійська та аркадська, були в різних епохах лінгвою франка для Близького Сходу.
Концепт єдиного походження мов називається “моногенезиз”. Ця спірна теорія, підтверджена сотнями прикладів гебрейської та багатьох інших мов, переконує, що гебрейська мова могла б бути джерелом всіх інших мов.
Володіти гебрейською мовою означає насолоджуватись доступом до однієї з найстаріших, до сьогодні існуючих культур світу. Для єврейського народу - це визначний елемент його єдності. Біблія і наступні праці – Талмуд і Мішна – були написані на гебрейській та арамійській мовах. Рабини стимулювала грамотність народу. Більше як 60 років тому Мордейай Каплан, один з найбільших єврейських мислителів та засновник руху реконструкції в США, стверджував: “Якщо гебрейська мова стає старою чи іноземною мовою, єврей припиняє відучувати інтимний духовний зв`язок з єврейським життям. Перший практичний крок, для того щоб побачити єврейство як цивілізацію – це вивчення гебрейської мови. Ми повинні навчити цьому дітей в школі і надати гебрейській мові тієї ж академічної ієрархії, що й грецькій та латинській мовам”.
Вивчення гебрейської мови відкриває прямий доступ до Біблії, до більше як 3000 років культурного творіння, так, навіть до кращого розуміння власної мови. Це дає можливість визнання біблійного спадку в сучасній літературі, кінематографії, піснях, мистецтві, риториці та політиці. Можна навіть досягти розширення горизонтів морального, етнічного, релігійного і правового базису того, що ми називаємо сьогодні західноєвропейською цивілізацією.
Врешті-решт, гебрейська мова – це мова сучасного Ізраїлю та необхідний ключ до розуміння та цінування її суспільства та її культури. Можливо, у 21. ст., не за горами той день, в який більшість євреїв світу розмовлятимуть гебрейською мовою Ізраїлю. Для єврейської діаспори гебрейська мова залишається важливою частиною їхньої релігійної традиції, але вона повинна стати чимось більшим, ніж просто “вікно” до Ізраїлю, а саме - слугувати ключем до їхньої власної культурної спадщини.